Кіровоградщина: Життя прожити — не поле перейти або Штрих до портрета Агафії Лисенко

   У Бережинці Кіровоградського району бабу Гашу, як її називають односельці, знають усі, окрім хіба що  дошкільнят, бо ще маленькі. Ще б пак! Адже вона не лише

найстарша за віком на території  сільської ради,  а за досвідом життєвим, якого набиралася під час життя довжиною у 97 (!) років,  геть не простого за подіями та явищами.

 

   Звісно, стан здоров'я дає про себе знати  задавненими болячками, однак не здається старенька, потрохи рухається,  радіючи  сонечку у кожне віконце своєї хати, кожному гостеві,  найріднішим людям -трьом дочкам, шести онукам, одинадцятьом правнукам  та праправнуку Назару,  Позаздрити  можна такій когорті нащадків! 

     Далеко не завжди   рівним,  як  стріла,  та гладеньким стелився перед нею життєвий шлях.  Часто доводилося йти ним через терни та яруги, подекуди наражаючи  й себе на смертельну небезпеку, бо ж у роки минулої війни  була моя співрозмовниця  зв’язковою  партизанського з’єднання імені Ворошилова, який діяв на території Чорного лісу знайомству з якою завдячую   завідувачу Бережинською  бібліотекою Наталії Шаріповій та  Тетяні Бомбіній — соціальному робітникові територіального центру соцобслуговування  (надання соціальних послуг) Кіровоградського району.

     У нашій довгій розмові не оминула   Агафія Сидорівна своїх  набожних батьків  — селян:  Євдокію Миколаївну та Сидора  Микитовича, які мали восьмеро дітей. Вони й жили ними, тільки ними, заробляючи  многотрудною  та  виснажливою працею в  колгоспі «Безвірник” копійчину, щоби  прогодувати та зодягнути велику родину.

      Гаша  мала неабиякий потяг до навчання,  тож після закінчення  Федірської семирічної школи Новогеоргіїївського  району ( нині – Світловодський  – авт.). подалася до  Шамівського сільськогосподарського  технікуму здобувати професію агронома по рослинництву  -  за вісімнадцять кілометрів від рідного села.

   До війни за сільськогосподарським закладом, який  містився за 18 кілометрів від її рідного села,  була закріплена орна земля площею понад 300 га, різна  техніка для її обробітку. У ньому працювала їдальня, було побудовано  два гуртожитки, створено  належну навчально –матеріальну базу для проведення практичних та лабораторних робіт, працювали гуртки художньої самодіяльності та спортивні секції. Отже , нудьгувати не доводилося нікому зі студентів завдяки викладачам та директорові  технікуму — Василеві Мефодійович у Воробченку — визнаному в області  фахівцеві своєї справи.

        По закінченні навчання   залишилася  Гаша працювати в Шамівці, куди переїхали її батьки.  Тут зустріла Павла Лисенка — свою першу любов. Зіграли комсомольське весілля, а незабаром перебралася нам’янки, де  він працював редактором газети, а  перед війною  молода сім’ я   переїхала до  Кіровограда, бо чоловіка  було переведено на  відповідальну роботу до обкому партії.

  • Мені розповідали, що ви були знайомі зі  Скирдою — секретарем

Кіровоградського підпільного обкому КП (б) у, який проводив велику роботу по створенню підпільних організацій та партизанських загонів…

  • Це правда.  Мій перший  чоловік, котрий загинув  від фашистської кулі,

товаришував з ним, тому я була з  добре знайомою з Михайлом Михайловичем — секретарем обкому по кадрах. Можна сказати, що й дружили сім’ями.  Хіба думала я тоді, що вже на окупованій території  зустрінуся з ним у той час, коли  у скирті соломи в Шамівці він переховувався від гестапівців ?  На той час я вже переїхала до села, де жили батьки, бо важко було одній залишатися без допомоги у Кіровограді, маючи на руках двох геть маленьких дітей. Він розповів про  евакуацію сім’ї до Ростова та трагічну загибель коханої  дружини і вірного друга Поліни.

     Вислухавши стареньку, дарую їй на згадку світлини, на яких зображені секретар обкому партії Михайло Скирда та організатор партизанського руху на Україні двічі Герой Радянського Союзу Олександр Федоров. А старенька навзаєм обійняла мене та поцілувала в щоку -цього душевного поруху я не забуду ніколи.  Вже після того  веде далі оповідь про минуле; “ Протягом  1942 -1943 років я була зв’язковою партизанського загону, який увійшов до складу  партизанського з’єднання імені Ворошилова чисельністю  понад  тисячі осіб. Його організацією на території Чорного лісу займалися члени підпільно – диверсійної групи під керівництвом  Іллі Даниловича Діброви, закинутої літаком на Кіровоградщину на  початку 1943 року з метою створення підпільних груп. Я передавала радистові  і зв’язковому Живогляду у Дмитрівні  відомості, зібрані підпільниками та партизанами про дислокацію німецьких військ , облави, що готувалися проти мирного населення,  носила їжу партизанам  по окупованій території,  передавала їм останні новини з Москви, брала участь у розгортанні партизанського руху в Знам’янському районі, який за короткий час набув великого розмаху.   До Чорного лісу з народними месниками  фашисти боялися підходити  ні вдень, ні вночі.  І до цього часу дивуюся величезній волі до перемоги, героїзму партизан — моїх земляків.

     Після звільнення  від німецько-фашистської окупації  Кіровоградщини Агафія Лисенко працювала протягом тридцяти років агрономом по рослинництву та лаборантом  Шамівського сільськогосподарського технікуму — аж до виходу на заслужений відпочинок.. 

  За хоробрість,  стійкість і мужність,  виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками,  нагороджена  орденом «За мужність», медалями «За бойові заслуги», Жукова, «За доблесну працю у Великій вітчизняній війні 1941 -1945 років», нагрудним  знаком «Партизан України 1941-1945 років.

  • Я завжди була впевненою  у перемозі над ворогом  і горджуся

тим, належала до відважних партизан-месників, — каже Агафія Сидорівна. – Вдячна усім, хто мене підтримує: працівникам сільської ради,  школярам, ветеранським  організаціям, моїй дружній родині та сусідам. Я теж всіх пам'ятаю і люблю. І радію тому, що й мене не забувають.

    Ось і  сьогодні,  у День партизанської слави,  до   затишної  оселі старожила села  та учасниці бойових дій  прийшли  гості з оберемками жовтогарячих осінніх квітів.

     Від  Кіровоградської районної ради  та райдержадміністраціїї   стареньку  вітали  голова райради Сергій Кадигроб  з наданням матеріальної  допомоги,  голова ради Кіровоградської районної організації ветеранів України  Віктор Лисенко,  соціальний робітник територіального центру соцобслуговування  (надання соціальних послуг) Кіровоградського району Тетяна Бомбіна. А ось  Бережинський сільський  голова Наталія Бондаренко та  місцеві школярі разом з учителькою історії Людмилою Стріленко пригостили  стареньку  солодощами та зичили їй  щастя і гарного  здоров'я. А більшого  Агафії Сидорівні і не треба…

 Анатолій Саржевський.