Кіровоградщина: День села в Шпаковому (Фото)

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

3Уже другий рік поспіль за ініціативою сільського голови Баркаря Володимира Миколайовича в селі Шпаковому,

Новомиргородського району святкують День села. Відклавши повсякденні справи, та незважаючи на стан здоров’я, із багатьох куточків  нашої країни потягнулися до рідного краю ті, для кого від слова «Шпакове» щемить у серці. Тож і ми з мамою – Гросул Валентиною Іванівною (учитель із багаторічним стажем, делегат 4-го з’їзду вчителів України) та нашою 4родичкою, Бурченко (Бондаренко) Зоєю Вікторівною, вирушили раненько з Києва в таку давно очікувану поїздку. До речі, Зоя Вікторівна з дитинства працювала в місцевому колгоспі на різних роботах, має посвідчення тракториста, а після одруження проживала в с. Тишківці Новомиргородського р-ну, де теж працювала в місцевому колгоспі та на почті. Сьогодні проживає в доньки в сумнозвісному селі Княжичі на Київщині.

1Приїхали раненько. Дорогою в Новомиргороді підібрали Бойко Пилипа Івановича, який приїхав із Кропивницького. Пилип Іванович – учитель із багаторічним стажем, сьогодні — пенсіонер. Я вже писав про нього минулого року: він займався вишиванням і створив відомий триптих «У майбутнє до тебе, Тарасе, я йду».

Село зустріло нас святковою метушнею, пов’язаною з підготовкою до свята. Біля клубу красувався напис «Із Днем села!», дерева прикрашені кольоровими кульками, зграйка дітвори в святкових костюмах бігала від клубу до контори, сільський голова налаштовував гучномовці. Ми, щоб не 5гаяти часу, відвідали могили предків на сільському цвинтарі, відвідали знатну доярку Савіцьку Надію Дмитрівну, яка відновлюється після перенесеного інсульу та заїхали 2до оселі сільского голови, де його дружина гостинно запросила до хати. Змили з себе разом із серпневою спекою рідну пилюку, передягнулися, напилися холодної колодязної води. Біля клубу зазвучав духовий оркестр, який  приїхав із сусіднього села Панчевого привітати сусідів зі святом. І ось ми знову в центрі святкування. Обійми, поцілунки, сльози! Зустрічаються друзі дитинства, юності, родичі, які не бачили одне одного по кілька років, а то і по кілька десятків років. Коротко розкажу про тих, хто приїхав.

Муленко Ольга Дмитрівна. Приїхала з донькою Валею з с. Радиванівки Кам'янського району. Ольга Дмитрівна нещодавно перенесла інсульт, але вмовила доньку привести її до рідного села. Як каже Валя – мама впевнена що шпаківське повітря допоможе її перемогти хворобу. Дай Боже!

Малишко Віра Петрівна та Микола Іванович приїхали с Голикового Олександрівського району. Довгий час працювали в нашому колгоспі, обоє нагороджені орденами «Трудової слави» 3 ст.

Безтака Василь Васильович приїхав з смт Капітанівки Новомиргородського району. Працював на інженерно-технічних посадах у багатьої селах району.

Телевна Юлія Вікторівна приїхала із с. Тіньки Чигиринського р-ну Черкаської області. Привезла дуже цікаві фото своїх родичів для поповнення «Альбому пам’яті фронтовиків» нашого села. До речі, Зоя Вікторівна Бурченко (Бондаренко ) теж надала фото свого дядька, лейтенанта Бондаренка Романа Івановича, який загинув в 1941р. у Білорусії.

Розпочалась урочиста частина. Сільський голова Баркар Володимир Миколайович згадав історію нашого села, наших земляків, які загинули на фронтах війни. Дітки поклали квіти до братської могили. На жаль, не зміг приїхати внук солдата Тимаревського Івана Пилиповича, який загинув за визволення нашого села, – Тимаревський Іван Іванович, що приживає в м. Верхнєдніпровську Дніпропетровської обл. Його дід у бою за наше село в одній із атак захопив німецький кулемет та вогнем із цього кулемету вбив 4 німців, чим допоміг нашим бійцям захопити перші німецькі траншеї. Іван Пилипович за цей бій був нагороджений орденом «Слави» 3 ст, але в наступною бою загинув від ворожої кулі. Іван Іванович дуже хвилювався, збирався приїхати, але в останній день підвела техніка. Але обіцяє приїхати на Покрову та покласти квіти на могилу свого діда. Висловлював слова великої вдячності жителям села, учням місцевої школи та особисто сільському голові за те, що братська могила доглянута, прибрана і воїни не забуті.

Дзвінко, оптимістично, бадьоро виступила наша землячка, яка сьогодні проживає в с. Обознівці Кіровоградського р-ну, — Логвіненко Любов Іванівна. Поздоровила земляків зі святом та пригостила всіх власноручно випеченою плачиндою з гарбузом, ряжанкою та холодним компотом.

Потім надали слово мені. Я теж приїхав не з порожніми руками. Привіз та подарував  плакат для сільської бібліотеки, на якому розмістив інформацію про історію нашої школи. До речі, дуже багато матеріалу з цього питання мені надав в минулому вчитель історії місцевої школи, а сьогодні директор Листопадівської ЗОШ Новомиргородського р-ну Грабовий Микола Дмитрович, якого теж запросили на святкування, і він з радістю приїхав.

Що стосується шпаківської школи, то я вражений одним фактом – скільки видатних людей, професорів, кандидатів наук, простих учителів підготувала ця школа! Надзвичайно сильний та професійний педагогічний колектив зміг зацікавити виснажених тяжкою працею, лихоліттями війни дітей, та прищепити їм любов до науки, тягу до знань, зробити з них справжніх людей. Я вже називав у минулому звіті гордість нашого села, але згадаю знову – професора, доктора наук Гончаренка Семена Устимовича, кандидатів наук — Безтаку Петра Миновича, Логвіненка Григорія Трохимовича, учителів — Бойко Пилипа Івановича. Гросул Валентину Іванівну. Маліцьку Тамару Леонтіївну, Сокуренко Тетяну Миколаївну, Красюка Сергія Олександровича, Овчаренка Валерія Павловича та багато інших педагогів з великої літери.

Глядачі були в захваті від виступу місцевого хору «Шпаківчанка», сольних виступів завідуючі сільським клубом Раїси Мовчан, творчих колективів із села – побратима Голиково,  Олександрівського р-ну, які вразили глядачів запальним танком, майстерно розказаними гуморесками, серце щемливими пінями.

Закінчився концерт. Нас запросили до святкового столу – домашня ковбаска, вареники, голубці, котлети. А пляшечці, прозора, як сльоза…

Ще довго ми сиділи за святковим столом під горіхом на подвір'ї нашого односельця – Савіцького Георгія Васильовича, виводили «Ой зелене жито», «Ой видно стело», «Стежина в ріднім краї». А в перервах між піснями відвідали довгожительку нашого села – Луценко Євдокію Василівну: 92 роки бабусі, а вона ще город поле! Дай Вам Бог здоров’я, Василівно!

Пізно ввечері ніс мене автомобіль в гамірний і метушливий Київ. Я їхав і посміхався про себе. Чому ? Мабуть є на те причина…

Євген Гросул, киянин, який народився й виріс у Шпаковому Новомиргородського району.